неділю, 7 вересня 2014 р.

Кулішева хата у Воронежі



Кулішева хата у Воронежі


Перший відомій історикам предок письменника П.О.Куліша (1819-1897) козак Михайло Кулішенко служив на початку ХVІІІ століття військовим товаришем  Воронізької сотні Ніжинського полку [4, 64]. Воронізька сотня, як відомо, виникла в 1654 р., а Вороніж відновився ще раніше, за поляків (1618-1648). Документальна звістка про козака Михайла Кулішенка сягає саме 1710 р. [4, 62]. Це  є заставне зобов’язання воронізького жителя Івана Бесовця військовому товаришу Михайлові Кулішенку за отримані в борг гроші [4, 63]. Отже, Кулішенко був доволі заможним козаком у Воронежі раз позичав гроші. Вірогідно, що військовий товариш Михайло Кулішенко проживав в межах воронізького замку-кріпості, або ж неподалік нього. Усі п’ять кутків Воронежу були козацькими куренями. Кулішенко мав сина Дем’яна, який в списку воронежців 1732 р. значиться міщанином Демком Кулішом [5]. Відомо, що у Дем’яна Михайловича Куліша був син Іван, якого в  1759 році воронізькі козаки обрали своїм сотенним отаманом [4, 63]. У сотенного отамана Івана Дем’яновича Куліша було двоє синів Яків (1753 р.н.) та Андрій (1760-1791 р.н.). Молодший син Андрій служив рядовим козаком. У нього також було двоє синів: Олександр (1781-1847) (батько письменника П. Куліша) та Роман (1783-1819) [4, 64]. Їхні хати, як дізнаємося з автобіографії Куліша, стояли у Воронежі поруч, точніше «поруч з двором Олександра Куліша жила сім’я покійного брата Романа: мати з двома дочками» [8, 98]. Північно-східний від замку куток Воронежу, де мешкали отамани Куліші звався «Куренем-Кулішівкою» [10, 64]. Останні роки свого життя батько письменника провів у  своєму хуторі, де й помер 8 (21 за нов. ст.) січня 1847 року [6, 53]. На той час у воронізькій батьківській хаті письменника мешкали якісь його «прикрі родичі» [6, 51]. З розповідей старожилів відомо, що тоді недобре славилися на Кулішівці мешканці на прізвище Новики (по вуличному Куліші). Вони крали в окрузі переважно коней та збрую. Стара хата Олександра Андрійовича простояла по його смерті недовго, бо, за свідченням місцевого воронежця в 1887 році, вона була розібрана за ветхістю й нікого з ближчих родичів Куліша у Воронежі вже не залишилося [9, 134]. Воронізький краєзнавець Іван Спиридонович Абрамов (1874-1960) вважав, що будинок Кулішів знаходився там, «де і зараз проходить дорога зі старою назвою «Кулішівка» [1]. Дорога звалася Кулішівкою з тої причини, що неї їздили козаки Куліші до свого хутора, розташованого, як бачимо з карти 1820 р. на схід від Вороніжу. Також Абрамов знав з переказів, що одна з сестер батька П.Куліша була одружена «з якимось Новіком…Син Новіка – Грицько проживав у Воронежі на урочищі «Кулішівщина» [7, 47]. Єдиним урочищем на Кулішівці є ярок, яким збігав з поля до річки Осоти ручай Муховка. Болотистий ярок знаходиться перед колишнім Церковним майданом. Там стояла церква Трьох Святих, у якій хрестили П.Куліша 27 липня (8 серпня за н. ст.) 1819 р., тобто другого дня по народженні 26 липня. Дерев’яна Трьохсвятська церква на честь трьох святих – Василя, Григорія та Івана була збудована 1769 р. [11, 71].
На початку ХІХ століття, вона була перебудована у 1804 р. на кам’яну, а потім у ХХ столітті, за совєтської влади, зруйнована і остаточно до цеглини розібрана наприкінці 1940-х р. Нині на місці церкви встановлено у 2010 р. пам’ятний камінь. Куток Вороніжу навколо церкви звався Тросвящиною, а хати ліворуч неї до Муховки звалися Кулішівщиною, Кулішівським районом Тросвящини. Забудова вулиць навколо церкви Трьох Святих позначена на плані Вороніжу з трьохверстової карти Чернігівської губернії кінця 1880-х років. Можливо, на плані  ще позначено стару батьківську хату Куліша, де проживали прикрі Кулішеві родичі Новики. Церква Трьох Святих позначена на плані чорним кружком з хрестом. На плані бачимо в районі урочища Муховки (Кулішівщини), перед церквою перший прямокутник (1) забудови, а через двісті метрів, одразу за церквою праворуч, бачимо другий удвічі менший прямокутник (2) забудови. Більший перший прямокутник (1) відповідає своїм розміром двом колишнім хатам братів Олександра та Романа Кулішів, що стояли, як відомо поряд. Менший прямокутник (2) забудови відповідає хаті, де жив дяк Трьохсвятської церкви. Усі інші позначки забудов навколо церкви відповідають сусідам Кулішів, нащадки яких й досі мешкають на старих прадідівських місцях: Пешевці (3), Іващенки (4), Бурдюги (5), Радченки (6). Перша позначка забудови (1) також відповідає вимогам розташуванні батьківської хати відповідно до спогадів дитинства Панька Куліша. Два століття тому з вікон батьківської хати Куліша мав добре проглядатися церковний майдан та роздоріжжям перед ним. Тому й маємо згадку дитячих споглядань юного Куліша вечорами, коли в місячному світлі  спустілих вулиць раптово з’являлася гуляща юрба воронезької молоді і бурхливою хвилею котилася далі: «під дзвін музик, тупотіння танцю, різноголосий сміх та буйні голоси», розділяючись надвоє у велику вулицю та вузеньку, що йшла понад Пешевцівим ставом [7, 125]. Також батьківська хата Куліша мала бути розташована внизу на схилі поля, якщо довіритися «Споминам дитинства» письменника, за якими малолітній герой-оповідач «Історії Уляни Терентіївни» дуже «часто виходив задньою садовою хвірткою в поле та сидів на пагорбі, з якого на далеку відстань відкривалися згини річки, що протікала повз деревушку (Каратаївку) Уляни Терентіївни» [3, 110]. Каратаївка була розташована за сім верст від батьківського маєтку оповідача [3, 109]. Ця відстань співпадає з відстанню до Гукова, до батьківського хутора Куліша, що знаходився, як відомо за полями на схід від Воронежу над озерцями джерельних витоків річки Осоти. У поле виходила й садова хвіртка нашого героя, тож бо його садиба межувала з полем і не була оточена зусібіч городами сусідів.

Нині на місце першої (1) позначки забудови з плану 1880-х років розташовані три хати під №№21,23,25 на вулиці Куліша. За переказом, у першій хаті мешкали Бардакови, а в другій  – Новикови.  Кажуть, що хата Бардакових була збудована напередодні  революції на місці ярка, по суті на болоті Муховки. У хаті №23 мешкав до війни безногий інвалід Яків Грицькович Новик. Мабуть, він мешкав в батьківській хаті, яка дісталася в спадок від «прикрих родичів» Куліша. У сусідньому дворі  №23 теж жили якісь Новики, але їхня хата стояла в городі. По війні там оселилися родина вчителів, які й збудували нову хату понад дорогою.

Вочевидь  пам’ятний знак на місці хата батька письменника П.Куліша треба ставити біля будинків №23 та №25. Це має бути камінь з написом: «На цьому кутку Куреня-Кулішівки стояла батьківська хата письменника П.О.Куліша (1819-1897). Також потрібно встановити знак-банер (2,3х0,8 м) на шосткинському шляху (нині вул. Абрамова), на перехресті з вулицею Куліша. На ньому має бути напис «Кулішівка» з вказівкою стрілкою відстані у 300 метрів. Обоюдний знак можна закріпити на двох стовпах ЛЕП з лівої (західної) сторони шляху, яким щодня проїжджають сотні людей не відаючи, що усього за триста метрів від шляху по піщаній дорозі вулиці Куліша знаходиться куток дитинства видатного письменника.  

Посилання:
1.      Абрамов І. Де ми побуваємо в літку // Зоря, Шостка. – 1946. –  6 червня.
2.      Абрамов І.С. Розшуки про П.О.Куліша й його батьківщину // Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. – К., 1931. – ІІІ.
3.      Кулиш П.А. История Уляны Терентьевны // Воспоминания детства. – Бахмут, 1899.
4.      Лазаревский А.М. Предки П.А.Кулиша // Киевская старина. – 1898. – Сентябрь. – Отд.І.І.
5.       Huginn http://forum.vgd.ru/283/25148/  
6.      Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель. – К., 2007.
7.      Огненний змій. Фантаст. Твори укр.. письменників ХІХ ст. / Упоряд. Ю.П. Винничука. – К., 1990.
8.      Пантелеймон Куліш. Моє життя. / Упоряд. О. Шокало. – Київ., 2005.
9.      Ситий І., Федорук О. До родоводу Куліша // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2010. – Випуск 15.  
10.  Сірик Г. Вороніж та його околиці. – Торонто,1989.
11.  Терлецький В. Православний Вороніж. – Шостка, 2010.
12.  Центральний державний історичний архів України у м.Києві. – Ф.580. – Оп.1. – Спр. 2082.

Немає коментарів:

Дописати коментар